Роман, що вийшов у розпал хрущовської «відлиги», оспівує романтику наукового подвигу і сміливість молодого покоління фізиків, які мріють підкорити стихію — навчитися керувати грозою. У центрі оповіді — дружба і непримиренне суперництво двох талановитих вчених: Сергія Крилова, ідеаліста, готового ризикувати заради істини, і Олега Туліна, блискучого кар'єриста, який легко йде на компроміси заради успіху і високого становища.

Крізь захоплюючий опис наукових експериментів і трагічного польоту в саме серце грозової хмари Гранін досліджує моральний вибір людини в науці. Книга ставить вічні питання: яка справжня ціна відкриття, що важливіше — особистий успіх чи чистота наукового пошуку, і де проходить межа між служінням справі та адміністративним пристосуванством. «Іду на грозу» — це психологічна драма про кохання, зраду, героїзм і невичерпну віру в здатність людини змінити світ.