«Справжня література може бути там, де її роблять не виконавчі й благодушні чиновники, а безумці, відлюдники, єретики, мрійники, бунтарі, скептики». Це письменницьке кредо Євгена Замятіна (1884 - 1937). Саме таким він і був - невиправним революціонером у мистецтві, єретиком, «незручним» автором, який відстоює своє право на самостійність думки. Свідчення тому - його головний твір, роман «Ми» - смілива антиутопія, роман - попередження, дія якого відбувається у XXIX столітті, у суспільстві, де досягнуто загального математично вивіреного щастя шляхом скасування свободи, людської індивідуальності, права на власну думку. Автор розповідає про «суспільство рівних», у якому людська особистість зведена до «нумера». Уніфіковано все: одяг і квартири, думки і почуття. Немає ні сім'ї, ні міцних прихильностей, держава контролює навіть інтимне життя. . . Та чи можна витравити з людини жагу до свободи, доки вона залишається людиною? . . З цього знакового роману офіційно відраховують саме існування жанру «антиутопія». Написаний 1920 року і заборонений у радянський період, він був уперше опублікований на батьківщині автора лише 1988 - го і тепер вважається одним із класичних творів світової літератури ХХ століття.

До книжки включено також повісті та оповідання Євгена Замятіна.