Венедикт Єрофєєв – яскраве і неоднозначне явище в російській літературі. Його знаменита поема «Москва – Пєтушки», написана ще в 1970 році, є своєрідною філософською притчею, твором поза часом, адже Єрофєєв створив у книзі свій світ, свій всесвіт, в центрі якого – людина, «людина, як місце зустрічі всіх аланів буття». Вперше з'явившись на сторінках журналу «Тверезість і культура», поема «Москва – Пєтушки» стала справжнім одкровенням для читачів і пізніше була перекладена на багато мов світу.

"У всесвіті Єрофєєва не існує здорового глузду, логіки, тут немає закону, порядку. Якщо дивитися на нього ззовні, він залишиться незрозумілим. Тільки включившись у поетику Єрофєєва, тільки перейшовши на його сюрреалістичну мову, тільки ставши одним із персонажів, зрештою – співавтором, читач може відчути ідейну напруженість філософсько-релігійного діалогу, який ведуть «високосні люди». Але і тоді читач зможе пізнати єрофєєвську картину світу, але не зрозуміти її. Адже істину взагалі не можна отримати з других рук". А. Геніс