Цей роман Василя Шкляра — не просто художня вигадка, а жива, емоційна і водночас трагічна сторінка української історії. У центрі сюжету — Маруся, жінка, яка народилася для щастя, але доля поставила її на шлях боротьби. Коли Червона армія спалила рідні села, а троє братів загинули в боях із більшовиками, тендітна дівчина взяла до рук зброю. Вона стала отаманом козацького загону, символом незламності та відчайдушної відваги.

Маруся поєднує у собі жіночність і суворість воїна. Її врода захоплює, але саме її рішучість і безстрашність роблять її небезпечною для ворогів. Вона вміє любити — так само палко, як ненавидіти, і здатна ризикувати власним життям, аби врятувати своїх людей. Проте навіть найсильніші серця мають слабкість. Коханий Мирон стає для неї надією і спокусою водночас. Чи врятує він Марусю від жорстокої помсти більшовиків? Чи здолає їхнє почуття смерть і зраду долі?

Над книгою автор працював п’ять років, і це відчувається у кожному рядку. Як і в романі «Чорний ворон», за кожною сценою стоїть реальна історична подія. Бойовий шлях отаманші Марусі тісно переплітається з долею Української Галицької армії, яка влітку 1919 року визволила Київ від московсько-більшовицьких окупантів, але вже невдовзі опинилася на межі знищення.

Це розповідь про мужність, жертовність і кохання, яке випробовує сама історія.