Світла, пронизана тишею гір і теплом людських сердець історія, яка огортає, як ковдра в зимовий вечір.

Це напрочуд поетична розповідь про мешканців маленького гірського села — трохи дивакуватих, але справжніх, з великими серцями, в яких уміщається і радість, і біль, і невигойна туга за втраченим. Їхні долі — мов гірські стежки: круті, заплутані, з ярами втрат і сонячними полонинами надії. Вони пережили довге, непросте життя, проте зберегли найважливіше — здатність любити, чекати, прощати й усміхатися навіть тоді, коли світ валиться.

Наріне Абґарян з тією ж тонкою іронією, глибоким співчуттям і теплом, які стали її почерком, створює світ, де слова пахнуть хлібом, димом із печі й квітучим мигдалем. Її герої — не вигадані. Вони дихають, звучать, мов живі. У кожному рядку — барви, звуки, запахи, що ніби просочуються крізь сторінки, торкаючись читача ніжно, як вітер із гір.

Ця книга — не просто оповідь. Це сповідь про людяність, яку так легко втратити у великому світі й так важливо зберегти в маленькому.