Ця історія — продовження роману «Село не люди», ще більш драматична й нещадна. Минуло чотирнадцять років відтоді, як Шанівку спалила пожежа, розпалена жадібністю й підступом сільського багатія Івана Залусківського. Тоді село втратило дім, люди — надію, а найбільше постраждала Катерина, яка лишилася без усіх, кого любила. За ці роки доля розвела їх у різні боки: він багатів і збирав силу, а вона втрачала своє найбільше надбання — дар передбачення.

Та минуле не відпускає. На спаленому обійсті, серед попелу старих трагедій, школярка Стаська знаходить тіло чоловіка. І з цієї миті життя Катерини знову опиняється під загрозою. Вона знає, хто жертва, і знає, хто вбивця. Але її правда нікому не потрібна. Підозра падає на неї саму, і світ, який колись відвернувся, знову засуджує. Катерина не довіряє нікому, як і ніхто не довіряє їй.

Та справжній ворог не зник. Той, хто почав смертельну гру ще багато років тому, вирішив довести її до кінця. Полювання розпочато — й цього разу, здається, від долі не сховаєшся.