«Досвід закону про народонаселення в зв'язку з майбутнім вдосконаленням суспільства» — трактат англійського економіста та демографа Томаса Роберта Мальтуса, вперше анонімно опублікований у 1798 році як реакція на утопічні ідеї його сучасників, зокрема Вільяма Годвіна та маркіза Кондорсе. Центральною тезою праці є те, що населення має постійну тенденцію до зростання в геометричній прогресії (удвоюється кожні 25 років), тоді як засоби існування (продовольство) можуть збільшуватися лише в арифметичній прогресії (лінійно). З цієї диспропорції Мальтус вивів неминучий закон: населення завжди зростатиме швидше, ніж виробництво їжі, що неминуче призведе до загальної бідності та періодичних катастроф. Щоб запобігти цьому, природа використовує так звані «стримуючі фактори» (checks), які поділяються на дві групи: превентивні (моральне утримання, пізні шлюби, відмова від сім'ї) та позитивні (голод, хвороби, війни та злидні), які жорстоко скорочують населення до рівня, який можуть прогодувати наявні ресурси. Мальтус стверджував, що будь - яка допомога бідним, наприклад, через «Закони про бідних», є контрпродуктивною, оскільки вона лише тимчасово зменшує тиск бідності, дозволяючи населенню бідняків рости, що в кінцевому підсумку призводить до більшої катастрофи. Хоча його передбачення не справдилися через науково - технічний прогрес, ідеї Мальтуса справили значний вплив на економічну думку, соціальну політику та, зокрема, на Чарльза Дарвіна та його теорію природного відбору.