Під час Другої світової війни нацисти запустили в окупованій Європі цілу індустрію грабежу. Спочатку вони відпрацювали технології відбирання художніх цінностей у єврейських художників і колекціонерів у Німеччині та Австрії, а потім застосували їх у промисловому масштабі на всьому континенті.

Це було не просто варварство, а дія з важливим ідейним і політичним підтекстом. Нацисти узурпували імена художників, щоб підтвердити ідею про світову перевагу німецької культури. Наприклад, голландець Рембрандт був оголошений найвеличнішим проявом «справді німецького духу». Водночас «дегенеративне» мистецтво модернізму покликане було ілюструвати творчу неспроможність «нижчих рас» і підлягало знищенню.

У книзі детально розповідається про неоднозначний і досі не завершений процес реституції. Також у подробицях описано маловідомі судові справи, в яких спадкоємці намагалися відстояти своє право на викрадені шедеври.