«Антонівські яблука» — одна з найвідоміших і найпоетичніших повістей Івана Буніна, яка є ліричною елегією, присвяченою зникаючій красі та укладу російського дворянського садибного життя кінця XIX століття.
Сюжет як такий у творі відсутній; оповідання будується на ланцюжку чуттєвих спогадів і тонких асоціацій, пов'язаних із сезоном збору антонівських яблук. Читач занурюється у світ запахів, звуків і образів: аромат яблук і опалого листя, шелест соломи, осіння тиша старих садів і багаті, патріархальні полювання.
Бунін віртуозно використовує імпресіоністичну техніку, щоб передати атмосферу колишнього «золотого століття», коли життя дворянських маєтків було сповнене достатку, краси і неквапливої гідності. Розповідь пронизана світлим, але глибоким сумом за цим безповоротно зникаючим світом, який назавжди залишається в пам'яті ліричного героя. Цей твір є ідеальним прикладом майстерності Буніна у відтворенні найтонших психологічних станів на тлі неповторної російської природи.