«Бабуся сказала сидіти тихо» — баба Зоя живе зовсім одна, проте вона регулярно пече для когось духмяні пиріжки та підозріло позирає на стару шафу. Сусідки, з якими вона зрідка ходить у ліс по гриби та ягоди, починають підозрювати, що їхня подруга просто з’їхала з глузду від самотності та щиро увірувала в існування домовика. Але за зачиненими дверцятами шафи справді хтось живе.

Це хтось кошлатий, хто зовсім не вміє розмовляти, ніколи в житті не виходив за поріг будинку і навіть ні разу не бачив неба. Настасья Реньжина створює атмосферу камерної таємниці, де повсякденний побут межує з чимось незрозумілим і тривожним. Історія підіймає питання прихованих страхів, самотності та того, на що готова піти людина, щоб захистити свій маленький, нехай і дивний, світ. Твір належить до жанрів сучасної психологічної прози, магічного реалізму та драми.