"Компроміс" - дотепний та іронічний збірник новел, заснований на власному досвіді автора, який розповідає про складнощі життя журналіста 1970 - х років. За кожним газетним текстом – компромісом йдуть спогади автора – реальні розмови, почуття, події… (224 стор. )

"Чемодан" – знакова для творчості Довлатова збірка іронічних оповідань - замальовок про невелику валізу, яку головний герой, залишаючи батьківщину, взяв із собою. Розпакувавши його через кілька років, він виявив у валізі двобортний костюм, вельветову куртку, три пари фінських шкарпеток, зимову шапку з фальшивого котика – абсолютно непотрібні в новому житті, але дорогі серцю речі, з кожною з яких пов'язана драматична, смішна чи безглузда історія. . . (160 стор. )

Події повісті Сергій Довлатова "Іноземка" , написаної 1985 - 1986 роках, відбуваються у російському районі Нью - Йорка, де мешкав і сам автор. Ось як описує Довлатов цей своєрідний, веселий острівець: "Ми – це шість цегляних будівель навколо супермаркету, населених переважно російськими. Тобто недавніми радянськими громадянами. Або, як пишуть газети, – емігрантами третьої хвилі. . . У нас є російські магазини, дитячі садки, фотоательє па. адвокати, письменники, лікарі та торговці нерухомістю. Є російські гангстери, божевільні та повії. (160 стор. )

"Шукаю людину" - Справжнє видання включає ранні та пізні твори, оповідання різних років, сентиментальний детектив та тексти із задуманих, але так і не здійснених книг. (288 стор. )

"Життя коротке" - Збірник включає різноманітні експерименти: ранні повісті та оповідання в дусі "філософської ахінеї", оповідання в суворій манері Хемінгуея, а також пізні тексти, які не встигли стати книгами. (160 стор. )

"Заповідник" - повість, заснована на особистому досвіді Довлатова, виглядає як серія анекдотичних історій, проте в центрі її сюжету - болісна особистісна криза "зайвої людини".

Головний герой - невизнаний письменник Борис Аліханов, - влаштовується на літню роботу в музей - заповідник А. С. Пушкіна "Михайлівське" в Псковській області, але замість натхненного світу російської класики виявляє жалюгідну подобу театральних декорацій, в яких немає жодного справжнього предмета. Тут і музейні працівники, розповідаючи про Пушкіна, говорять штампованими фразами на кшталт "великий поет і громадянин" замість живої розповіді про його творчість. Відчуваючи навколишню його штучність, Алиханов з властивою йому самоіронією, розмірковує про своє призначення і в'їдливо оглядає стан радянської літератури та дійсності взагалі. . . (160 стор. )