Книга «Метафізика звичаїв» (оріг. Die Metaphysik der Sitten), опублікована у 1797 році, є фундаментальною працею великого німецького філософа Іммануїла Канта у сфері практичної філософії, представляючи собою систематичне продовження його роботи «Основи метафізики звичаїв». Основна мета праці — виведення конкретних моральних і правових обов'язків людини з апріорних раціональних принципів, зокрема, із Категоричного імперативу. Кант прагнув встановити раціональний фундамент як для закону, так і для особистої етики.

Книга структурно поділена на дві частини. Перша частина, Метафізичні начала вчення про право (Rechtslehre), присвячена юриспруденції та політичній філософії. У ній Кант розглядає питання приватного права, такі як власність і договір, а також публічного права, включаючи державний устрій та міжнародне право, встановлюючи раціональні основи для функціонування ліберальної конституційної держави.

Друга частина, Метафізичні начала вчення про чесноту (Tugendlehre), стосується етичних обов'язків. Тут філософ визначає поняття чесноти та класифікує обов'язки людини перед собою (наприклад, самоповага) та перед іншими (наприклад, благодіяння, вдячність), концентруючись на вищих цілях, які має ставити перед собою моральний суб'єкт. Ця праця є ключовим текстом для розуміння кантіанської етики та його впливу на сучасну теорію права та справедливості.